Simulation Of Conscience

Карта пересувань у часі та просторі.


Previous Entry Поділитися Next Entry
Метрозустрічі
Набережна
zovsimplus
Метрополітен – міський пасажирський транспорт, користування яким пов’язане з підвищеною небезпекою.
З Правил користування метрополітеном,
затверджених Київською міською радою 20 січня 1995 року

Твоя небезпека
Я спускаюся у підземку вже тоді, коли ти їдеш. Чотироокий дракон нутрощів міста підхоплює тебе і уносить своїми довгими підземними шляхми. Я пройшов лабіринти мінотавра та метрополітена, і прориваюся вниз, деруся через натовп і турнікети, через сходи і ескалатори. Але тебе вже немає. Темні тунелі в обидва боки, холодні плити під моїми ногами. Такі холодні, що хочеться прикластися до них своїми розпащілими щоками.

Перемінний струм соціопатії
Дихання, дихання сотень чужих людей, сторожкі погляди, стиснені плечима риси обличь та обриси тіл. Затертий дермантин коричневих сидінь, фальшиво-яскрава реклама. Лінійна міліція, свіжі зміни машинистів на кінцевих, бузкові однострої робітників. З подивом і сумом розумію, що починаю впізнавати обличчя подорожніх. Відриваю погляд від німої колотнечі підземки. І лише десь перед тим, як зачиняться двері і я назавжди (сьогодні - назавжди) залишу ці сірі станційні береги, у натовпі я побачу твій профіль. Хоча знову це мені лише вкотре здаватиметься.

Моя небезпека
Знайомим, дещо нервовим порухом поправляєш сумку. Твій аромат сповнює вагон, розтікається легенями присутніх і підвищує їхній артеріальний тиск. І виривається крізь напіввідчинені вікна у темний вітер підземних нір. Електризує стиснене стінами повітря і жодні вентеляційні шахти тут не зарадять. Коли я заходжу у вагон, який щойно залишила ти, я відчуваю твій прохолодний аромат. Наче короткий і терпкий поцілунок. І мені так хочеться закурити, перебити щем, який вже розтікається десь між сьмомим і восьмим ребром, біля самого сонячного сплетіння. Але повітря наелектризоване. Саме тому у метрополітені не можна курити.
Проїзний
Метрополітен - це місце найдивніших побачень, найризикованіших зустрічей і найнебезпечніших спогадів. Ми проходимо повз на зупинках автобусів і парковках таксі, ми не бачимо одне одного у закусочних і бібліотеках, ми ігноруємо аромати в ліфтах і кінозалах. Ми поспішаємо крізь сквери і перехрестя рівно з тією швидкістю, яка не дозволить нам помітити примари і скелети, що повибиралися з наших запилених шаф і пішли собі містом. І лише у глибоких і не дуже, порізаних протягами і кабелями печерах метро запобіжники, які так довго не дозволяють нам перетнутися, не спрацьовують. І я помічаю твою легку ходу біля дальнього виходу напівпорожньої станції, а ти якимось дивом розрізниш мою потилицю у сусідньому вагоні. А за два дні ми зіштовхнемося десь на Петрівці.
І ми знову і знову зустрічатимемо самих себе і свої найсолодші нічні кошмари у підземеллях найкращого з міст.

  • 1
Шкода, що тут немає кнопки "лайк".

Вважати, що натиснула? :)

Радий, що сподобалося ;)

мм..прекрасно!

  • 1
?

Log in