Simulation Of Conscience

Карта пересувань у часі та просторі.


Previous Entry Поділитися Next Entry
пОділ подОлу
Портрет
zovsimplus

Часом так треба. Ні, навіть не просто  треба – необхідно, вкрай, кров з носу. Треба побути самому, наодинці з плеєром, сигаретами і містом. Піти, нишпорити вулицями, нічого, власне, не шукаючи. Йти, ходити, розрізати простір своєю необов’язковою присутністю. Необов’язковою, а значить – і не обтяжливою.

Нижнє місто завжди вміє вивести мене на тропи і маршрути під настрій, чітко “в масть”.

Мій ледащий і трохи нервовий крок карбується під біти Кукз і ДіскоРД. Це – частина ритуалу. Ходити з задоволенням від кожного, нехай навіть найнепотрібнішого, кроку. Кружляю, шукаю свої повітряні ями, чіпляюся очима за деталі оточуючого пейзажу. “Фіксувати очима найкращі ракурси, вносити до альбому пам’яті і шкодувати, що не маєш камери”, ага.

Підлітки-хіпстери під Пирогощею, аптека-музей на Притисько-Микільській, чотирирічна дівчинка у платтячку в вишнях за забором частини мвс, знелюднені вали, геть пуста автостанція, господарчі товари, магазин древній, аутентичний, найкращий приклад совок-олд-скул-стайл в місті, однозначно, знову церква і знову підлітки на сходах, з пивом, здається, з чим же ще, якщо підлітки, і під церквою тим більш, початок Фрунзе, академія водного транспорту з цинічною табличкою “не смітити не палити” над урною-попільничкою і ще більш цинічною купою сміття після п’ятничних (суботніх?) абітурієнтів, дім 1889 року на Фрунзе, з цікавим барельєфом негарних жінок, не “невдалих”, а просто негарних, сімнадцята школа, жовтень, прєсня, коль_орове фото (привіт, совок-стайл, традиції – це не просто слова), комуналки на Ярославській, алкаші на Межигірській, ремонт годинників, так-так, той самий, ага, був час, і не кажи, молоко-м’ясо на розі Костянтинівської і Ярославської, я, цанг, колись ці букви з фасаду таки вкраду, моб хохлів на валах, лавки, сигарети, сонні недільні трамваї, низькі арки часів розквіту імперії, високі арки покоління переможців, жахливі арки часів розвинутого соціалізму, дорогі авто, сині номери, білі, червоні, жовті номери, якась райдуга просто, я в шоці – як бюрократи могли допустити такий бєспредєл – різнокольорові номери!, іллінський сквер, новобудова естакади на набережній, Масандра, ех-ех, ніякого алкоголю, ми ж домовилися, принаймні сьогодні, ну?, балкон – короткі занавіски зі смішними китичками, за старими прозорими перилами стоять, притуляючись одне до одного два гірських велосипеди, це відразу мене налаштовує на довіру до господарів цих роверів, не знаю навіть чому, але сподіваюся у них все ок, Андріївська, славнозвісний бювет на розі і десяток туземних алкоголіків-синхроністів, бачили б як вони наче за командою заливають у себе!, Покровська, штатівська амбасада, сотий ліцей, ніфірський Б-Тік, знову церква і знову підлітки, цанг, що трапилося? вони що, збирають хрестовий похід дітей?! Тисячі деталей, сотні облич, десятки слів, одиниці думок.

Двори, тінь, сонце прощається, притискається до нерівного горизонту, торкається його ніжно, ледь-ледь, невпевнено, обережно, а потім відчуває взаємність, притискається ще, ближче, горизонт притягує, і ось вони зникають, розчиняючись один в одному. Пристрасть, що поробиш.

Я деякий час сиджу, вимкнувши плеєр, вслухаючись у нерівні звуки недільного вечора. Курю, великими затяжками втискаючи у себе повітря з димом. А потім вмикаю музику, підіймаюсь і йду додому. Врешті, неважливо куди саме йдеш, важливо – підібрати правильний саундтрек.


  • 1
Олеже, Олеже... Коли ми вже побачимо твою книгу?

мабуть, коли я побачу і зрозумію головного героя

  • 1
?

Log in